Живущим сотни тысяч лет,
Как будто жизнь – нелепый бред.
Затерянным в своих мирах –
О Эль-ма хетт де Альбарет!
Под небосклоном, под седым,
Не то, чтобы жилось тебе,
Из мрака поднимая дым,
Бежишь, уверенный в себе.
И затаённая тоска,
И жалость к брошенной судьбе...
Твоя дорога нелегка –
О, Эль-ма хетт! Не верь себе.
О, Эль-ма хетт де Альбарет!
Твои глаза роняют свет,
И гаснут от потока лет.
О, Эль-ма хетт де Альбарет!
Но так устроен бренный путь,
Он был для многих наугад,
Что в темноте не видно суть,
И в этом ты не виноват.
Не виноваты никогда,
Бредущие в своих мирах,
Их оправдание – мечта,
Погрязшая в кромешный страх...
О, Эль-ма хетт! Нет силы петь,
Для вечных наступила смерть.
И им не нужно умирать,
Когда они уже мертвы,
На обессиленных ногах,
Тупою гордостью сильны.
О, Эль-ма хетт! Попробуй спеть,
О том, что каждому дано.
А может, пересилив смерть,
Откроешь в вечности окно.
Павленко Наташа,
Kharkov, Ukraine
1974г. рождения. Христианка с 1993г. Трое детей. Муж - служитель Евангелия. Собственное служение - дьяконисса поместной церкви. e-mail автора:samson@kharkov.ua сайт автора:Послание Харькова
Прочитано 12324 раза. Голосов 1. Средняя оценка: 4
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
